Історична довідка

Новоолександрівська об’єднана територіальна громада Запорізького району Запорізької області складається із сіл Новоолександрівка, Григорівка, Веселянка, Юльївка, Новооленівка,  Запорожець, Річне.

Кожне село має свою унікальну і цікаву історію.

Історія села Новоолександрівка

Засновано село Новоолександрівка німцями – менонітами в 1869 році і мало назву Поди. В 1914 році перейменовано в Олександрталь, а з 1932 року – Новоолександрівка.

Нині в селі проживають 3 родини, які мають коріння німців — менонітів. (Волочкові, Карякіни, Дробенко), вихідці з родини Шпеєр. По їх розповідям тут народилися їх батьки, які і поховані на сільському кладовищі.

З розповідей Волочкової О.Р. та Карякіна В.Р. в селі Новооленівка діяла збудована німцями – менонітами цегельня, на якій випалювали цеглу та черепицю. Вироби мали іменний штамп. Діяла початкова школа, був молитовний дім.

В 1937 році красно армійцями було вивезено понад 40 сімей у невідомому напрямку. Волочкова О.Р. свідчить зі слів матері, що в 1941 році красноармійці вивезли всіх німців, залишилися лише ті, кого на той час не було у селі.

На даний час на території Новоолександрівської сільської ради залишилося 6 будівель збудовані німцями – менонітами. Всі вони розташовані по вулиці Центральна села Новоолександрівка. З них: 4 житлові будинки (№34,52,32,72). На деяких фронтонах збереглася дата забудови – 1903 рік. Молитовний дім  №69 і гостьовий двір №30.

Німецьке кладовище на цей час зруйноване. Зі слів нащадків очевидців німці – меноніти мали добротні будинки, де під однією покрівлею були і житлові і господарські приміщення. Вони були заможними господарями, збирали великі врожаї, тримали велике господарство. За традиціями німців – менонітів хрещені батьки повинні були на виданні хресника забезпечити його всім необхідним для життя майном.

Історія села Юльївка

Перші поселення майбутньої Юльївки з`явилися  на лівому березі річки Конки нижче села Веселянка в 1700р. У народі образно говорили: на Кучугурах.    Є дані що з 1780 року володаркою цих земель с закріпаченими вільними козаками була Катерина Василівна Скавронська. Землі їй подарував її дядечко Григорій Олександрович Тавричеський — Потьомкін.

Це був дарунок на перше весілля Катерини. Самому Потьомкіну землі були даровані царицею Катериною ІІ у 1777 році. Від першого шлюбу графиня Скавронська мала двох дітей. Донька Марія та її чоловік Павло народять дочку Юлію, яку виховає бабуся Катерина Василівна. В 1773 році помирає перший чоловік Катерини Василівни, а другим її чоловіком стає Юлій Помпеєвич  Літта . Слободи подаровані Катерині Скавронській. Пізнше  з`являться поселення Літровка і Юльївка, які були засновані на честь  Юлія Помпеєвича  Літта. У 1829 році після смерті Катерини Скавронської землі були даровані її онучці Юлії Павлівні Самойловій.  У 1840 році Юлія Павлівна була вислана до Італії і продала свої південні землі Єгору Францевичу Канкрину.  Наприкінці 1800 року, коли земля вже перейшла в общинне користування із села Кінської (тепер Григорівка), прибула сім’я поляків, які служили у пана Сокола. Вони купили небагато землі і почали господарювати. Це сім’я Йосипа Маєвського, в якого було чотири сина: Йосип, Вегетій, Федір(говорили тоді Франя), та Андрій.

У 1924 році був організований комітет незаможних селян. Землю поділили між селянами, але тих хто не мав тягла (коней чи волів і не міг її обробити), комітет часто допомагав.   10 жовтня 1957 р .  Юльївську сільську раду об’єднали  із Новоолександрівською .

З 1969 – 1995 рр на території Юльївки був радгосп відгодівельник “Запорізький”. У 2000 році  за Указом Президента про реформування від 03.12.1999 рік КСП “Юльївка” реформований в СПК  “Юльївка”. З 2002 року господарство СПК “Юльївка” було закрито

Територія села Юльївка займає площу 146,6га. Село має 6 вулиць. Це вулиці Дружби (раніше 

Леніна), Шевченко, Набережна, Рибна, Степна,  Молодіжна. Прописаних 405 осіб.На території знаходяться Юльївський НВК, Центр культури і дозвілля, почтове відділення, Юльївський ФАП, крамниця і розподільча станція високої напруги електричного струму.

З 2016 року на сільськогосподарських землях господарюють  СФГ «Оріс – Нива-1» під   керівництвом родини Водяницької І.І. та найменші площі орендує ФГ «Орбіта – СМ» під керівництвом Сергієнко О.О.

Історія села Веселянка

На березі річки Конки, яка колись була судоходною річкою, яка була межею між татарськими землями та українськими і розкинуло свої віти вулиці села Веселянка.

Землі  села Веселянка почали засвоюватися в 1773 році переселенцями – рекрутами, що тікали від тривалої солдатської служби, під час навали Речі Посполитої. Із 1774 по 1784 роки сюди пани  вивозили своїх чи покупних селян цілими сім’ями. Щоб заселити землі рангових дач і утворити нові панські маєтки.

Тут завжди жили працелюбні люди, які і підняли рівень села Веселянка на високий рівень.

На даний момент  на території села діє Веселянський навчально — виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад»  .Діє Веселянська амбулаторія  загальної практики – сімейної медицини. Діє Веселянський центр культури і дозвілля. Є діючий храм на честь Богоявлення Господнього. Село має населення понад 950 чоловік.

Історія села Григорівка

Село Григорівка засновано у 18 столітті на місці старовинного козацького зимівника Самарської паланки. На місті старовинного козацького зимівника. Козаки осіли на цій землі в 1773 році та заснували «государеву слободу» Кінську, вона ж Кінськоволівка.

Катерина Скавронська перейменувала Кінсьководівку в знак вдячності своєму дядькові на Григорівку.

На теперішній час в селі знаходиться і працює: старостат Новоолександрівської територіальної громади; Григорівський НВК;  григорівський центр культури і дозвілля; поштове відділення; ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт); три продуктові магазини та кіоск