Туристично – привабливі об’єкти громади

Важливими туристичними об`єктами Новоолександрівської територіальної громади є:

Панське озеро

Панське озеро являє собою кам`яний бассейн, температура води якого протягом року не змінюється і складає 13 – 16 градусів вище нуля. Панське озеро з`явилось завдяки активності багаточисельних підземних джерельників, родників. Його вода славиться цілющими властивостями та можливістю омолоджувати організм людини. Місце басейну є історичним і культурним пам'ятником. Безпосередньо при підході до об'єкта відвідувачів зустрічає інформаційний стенд. Створення басейну проходило у декілька етапів. Перша закладка вапняку в басейні була проведена ще в середні віки. Укладання другого шару каменів доводиться вже на 18 століття. Ряд істориків пов'язують цей період з особистістю графа Потьомкіна. Будівництво третього шару відбулось вже під час господарювання в Григорівці останнього власника поселення, прізвище якого Соколов. Існує версія, що саме на замовлення графа Потьомкіна почалось будівництво такого незвичайного озера. Він мав на меті, перш за все, здивувати імператрицю Катерину II і забезпечити їй можливість купатись неподалік від будинку. Ніяких офіційних історичних підтверджень щодо того, що глава держави дійсно приймала в цьому місці водні процедури, не було знайдено. Панським ж озеро цілком ймовірно назвали вже в честь пана Соколова, який став фактично засновником Григорівки ще в дореволюційний період. Спочатку водойма використовувавалась ним для розведення форелі.

До 2002 року локацію облаштували за безпосередньої участі державної автомобільної інспекції Запорізької області. З основних робіт - справили реставрацію надводної частини озера, здійснили його повну чистку, провели капітальний ремонт кам'яної кладки. На сьогоднішній день водойма знаходиться в досить гарному стані.

36 курганів – могильників, включаючи Саур – могилу (Кінську гору), яка знаходиться біля села Григорівка і являє собою пагорб з ракушняка площею 3,0 га та розміщену біля села Веселянка Лису гору, площею 2,0 га. Час створення могильників -  IV тис. до н .е. – II тис. н.е.

Іоанно – Богословська церква у селі Веселянка

Після скасування кріпосного права у 1861 році згідно з «Положением об учреждении общественного управления сельських обывателей» було створене  Веселянське сільське управління, як виконавчий орган Веселянського сільського сходу (збори). Сільський сход був розпорядчим органом сільської громади у 2 справах переділу громадської землі, розподілу податків і повинностей, призначення опікунів, вирішення дрібних карних справ. На ньому обиралося  сільське управління, яке складалося зі старости і посадових осіб: збирачів податків, суддів, сільських писарів, наглядачів школи, магазину, лікарні. Одним з обов’язків старости було винесення на обговорення сільського сходу питань про потреби громади.

24 вересня 1889 року на сільському сході у Веселянці, скликаному місцевим старостою Дмитром Гречкою – Білоусом, в присутності місцевого священника Дмитра Добровольського та волосного старости Андрія Стеблиці було прийнято рішення про будівництво церкви в «нашей деревне Веселой, ныне принадлежащей к приходу Екатерининской церкви села Царицина Кута». На сході було обрано церковно-будівельний комітет «для производства дела по постройке церкви, заключения контрактов и наблюдения за сею постройкою» у такому складі: священник Дмитро Пантелеймонович Добовольський, місцеві селяни Степан Григорович Олійник, Павло Федорович Журавель, Василь Антонович Зозуля, Юхим Петрович Вовк, Маркел Антонович Зозуля. Головою комітету  запросили графа Івана Вікторовича Канкрина, «который всегда сочувственно относился к нуждам и добрым предначатиям селян». Для побудови церкви обрали «площадь пустопорожнюю побреди нашого селения. Место весьма удобное, высокое и около проезжей дороги».

13 квітня 1893 року, церковно-будівельний комітет уклав угоду  з оріхівським купцем другої гільдії Іваном Єгоровичем Гутниковим: «Иван. Гутников договорился выстроить для общества крестьян деревни Веселянка в названной же деревне церковь и сторожевой дом согласно проекту и смете, составленным архитектором Дорошенко... Постройка поименованных зданий должна быть проведена рабочими подрядчика Гутникова на его же средства, а также на всех его Гутникова инструментах и материалах, за исключением жженого кирпича…».  Будівництво належало розпочати негайно після укладення договору і закінчити у 1895 році. «Всего же за постройку церкви и сторожевого дома на вышеозначенных условиях общество по согласию с подрядчиком Гутниковым обязалось выплатить двадцать три тысячи рублей».

В 1896 році для приходу церкви було викопано колодязь, про що свідчить розписка, видана сільським старостою Федором Дубиною, згідно якої за виконану роботу селянин Карпо Байрак отримав 6 рублів 70 копійок, Феофан Гречко – 4 рублі 5 копійок, Юхим Малюк – 1 рубль, Федір Байрак – 25 копійок.

28 червня 1897 року було укладено угоду з підданим Пруссії Петром Петровичем Лендером про будівництво навколо церкви «…ограды из кирпича. При проведении работ выкопка рвав общественная, возить камень общество». Завдяки матеріалам архівного фонду ми маємо можливість дізнатись, хто і яким чином постачав матеріали і виконував роботи для будівництва. Так із записки писаря Діденка  від 12 травня 1898 року відомо, що з Веселянського цегельного заводу на спорудження огорожі навколо церкви було відпущено 67 тисяч штук цегли. Вапно купували у громади села Миколаєво-Олександрівки (Хитрівка, в межах сучасної Комишувахи).

9 вересня 1897 року селянин Сидір Крюк отримав 23 рубля за викопані канави під огорожу. По пів-саженя каменю за 12 рублів продали церковно-будівельному комітету селяни Веселянки Кузьма Павлович Журавель та Михайло Гаврилович Дубина (ймовірно, малась на увазі кубічна сажень – приблизно 9,7 кубічних метрів).

Замовлення на виготовлення хрестів, воріт та інші «…потребные при постройке ограды при Веселянской церкви», отримав Моїсей Берлін.

На сьогодні проводяться роботи щодо відновлення будівлі церкви.

Німецька школа, розміщена у селі Новоолександрівка

Німецька школа була побудована у 1904 – 1905 роках за кошти німців – колоністів колонії Олександропль. Одноповерховий цегляний будинок має прямокутну форму, розміщений на високому кам`яному фундаменті, дах якого первісно був під залізом (тепер під шифером). Його стіни, вікна та вхід прикрашені фігурною кладкою. Внутрішнє планування коридорне, опалення пічне. В класних кімнатах підлога дерев`яна, в коридорі покрита керамічною плиткою.

У 1921 -1922 тут діяла трудова школа. Під час окупації 1941 – 1943 будинок займала німецька комендатура. До 1980 – х років функціонувала загальноосвітня школа. На сьогодні будівля Німецької школи  знаходиться у задовільному стані та потребує капітального внутрішнього та зовнішнього ремонту.

Веселянська школа

Школа починає свою історію з 1899 року. У її заснуванні значну роль відіграв граф Іван Вікторович Канкрин, який був власником  навколишніх земель. Не весь комплекс шкільних будівель був споруджений одночасно.

Так 27 лютого 1899 року комітет у складі Івана Вікторовича Канкрина (голови), священника  Дмитра Добровольського, селянина Василя Кісіля, Івана Семеренко, Петра Чорновіла і Георгія Стадника уклав угоду з селянином Калузької губернії Іваном Макеєвим про будівництво народного училища в селі Веселянка  за проектом  архітектора Гучинського (народне училище  у дореволюційній Росії – тип початкової школи). В угоді були детально прописані вимоги до проведення будівельних робіт, якості будівельних матеріалів, кваліфікації робітників. Вказані також розміри споруди, які дали можливість методом дослідження з`ясувати, що найбільше відповідає описанню нинішній третій корпус Веселянського НВК. За проведення будівельних робіт комітет по будівництву народного училища зобов’язувався виплатити підряднику Макеєву п’ять тисяч рублів сріблом.

19 жовтня 1900 року комітет по будівництву народного училища замовив міщанину Могильовської губернії Янкелю Штифману шістдесят парт, дві книжкові шафи, два стола, дві класні дошки, чотири вішалки стінні.

У 1901 році народне училище вже функціонувало. Збереглось кілька записок, датованих цим роком, де вчитель Антон Ємельяненко звертається з проханнями до сільського старости купити для школи «пару ведер, два больших лантуха для мытья полов, грабли для соломы», розглянути на сільських зборах питання про будівництво сараю, погребу та колодязя, «…если  есть люди по суду приговоренные к общественнім работам, то прислать такого человека выкопать яму для ледника».

Після встановлення Радянської влади у Веселянці діяла трудова школа, де навчання основам наук поєднувалось з трудовим вихованням учнів. У 1923 році тут навчалось 140 учнів. Завідувачем школи у 20-х роках був Іларіон Леонтійович Яковлєв. В цей же час на території школи розміщувався дитячий будинок, у якому перебували 78 вихованців, з яких 50 були сиротами.

Дитячий будинок діяв і в повоєнні 40-ві роки і розміщувався в сучасному другому корпусі.

У 1953 році  у Веселянці вже працювала середня школа, яка на початку 60-х років реорганізована у восьмирічну, а у 1968 році знову стала середньою.

У 1981 році Веселянська середня школа реорганізована у восьмирічну у зв’язку з побудовою нової школи у селі Григорівка, де відкрито 9 та 10 класи.

На сьогодні будівля школи знаходиться в досить гарному стані.

Комплекс Земської лікарні

Лікарня безперервно працювала понад 100 років.

Після звернення графа Івана Вікторовича Канкріна до Мелітопольського земства в 1902 році, було прийнято рішення про створення окремої медичної дільниці в Веселянській волості з лікарнею. Землю під будівництво, будівельні матеріали та частину коштів було виділено Іваном Вікторовичем Канкріним.

В 1904 року було побудовано:

- головний корпус лікарні на 12 ліжок,

- будинок для амбулаторного прийому хворих,

- службовий корпус з квартирою для фельдшера

В 1906 році:

- будівля усипальниці,

- будівля кам’яного льодовика з цегляним склепінням ,

- навколо лікарняної садиби на кам’яному фундаменті зроблено цегляну огорожу,

- колодязь глибиною 15 сажнів і створено з нього водогін в усі будівлі,

В 1908 році:

- будинок лікаря

- висаджено дерева, облаштовано доріжки, місця відпочинку

Лікарня працювала і після революції і під час німецько-радянської війни. В післявоєнні роки на базі лікарні було створено один з найбільших в області туберкульозних санаторіїв, який проіснував до грудня 2019 року.

Кількість будівель та приміщень дозволяє створити на базі комплексу один або кілька необхідних соціальних об’єктів, які дадуть змогу громаді, підтримувати лікарню в належному стані.

Є можливість відродження паркової зони і озера. В комплексі з туристичною складовою, це дасть можливість зберігати лікарню як історичну пам’ятку.